Жіноче лідерство: шлях до успіху в агросекторі зоотехніка Володимир-Волинської птахофабрики Марії Джус
Марія Джус – приклад того, що справжня відданість своїй справі відкриває двері до успіху. Вона розпочала свою кар’єру як птахівник у бригаді Турівка, а сьогодні – зоотехнік Володимир-Волинської птахофабрики та відповідає за дві виробничі ділянки: Ліски та Селиське.
Як Ви обрали Володимир-Волинську птахофабрику? Що Вас сюди привело?
Після закінчення навчання я почула про Володимир-Волинську птахофабрику. На той момент моя освіта була пов’язана зі швейною справою, але душа до цього не лежала. Я шукала щось інше, те, що б мені справді подобалося. Дізналася про вакансії на фабриці, почула гарні відгуки про стабільність роботи, вчасну заробітну плату і добре ставлення до працівників. Це стало вирішальним фактором для мене.
Яким був Ваш перший робочий день?
Пам’ятаю, як зайшла в пташник і побачила величезну кількість курей. Для мене це було щось нове! Вразило, що все контролюється комп’ютерами. У той момент я зрозуміла, що хочу навчитися і досягти більшого. Мене познайомили з бригадиром, старшими птахівниками, помічником бригадира. Відчувала хвилювання, але швидко адаптувалася завдяки підтримці команди.
Які були Ваші перші виклики та труднощі?
Основним викликом було вирощування птиці: від маленького курчати до дорослої курки. Але труднощі долалися завдяки підтримці команди – ми працювали разом, допомагали один одному. Керівництво завжди спрямовувало і допомагало розв’язувати складні ситуації. Було незвично працювати з такою великою кількістю птиці, розбиратися в системах клімат-контролю, але поступово я навчилася всьому необхідному.
Що стало поштовхом для Вашого кар’єрного зростання?
Я любила свою роботу і намагалася виконувати її відмінно. Моє керівництво це помітило, і коли звільнилося місце старшого птахівника, мені запропонували підвищення. Це була відповідальність, але я вирішила спробувати. Мені подобалося вчитися новому, удосконалювати свої навички, і завдяки цьому я швидко опанувала нову посаду. Потім я стала помічником бригадира, а згодом – бригадиром. Далі мені запропонували спробувати себе в ролі зоотехніка. Це ще більша відповідальність, але я знала, що впораюся.
Як змінилися Ваші обов’язки після переходу на посаду зоотехніка?
Зараз я відповідаю за дві виробничі площадки: Ліски та Селиське. Моє завдання – контроль за мікрокліматом, підготовкою пташників, якістю кормів та загальним станом птиці. Важливо слідкувати за температурою, вентиляцією, споживанням кормів, щоб забезпечити високі показники вирощування. Також необхідно працювати з персоналом – організовувати їхню роботу, контролювати виконання всіх процесів, вирішувати поточні питання.
Чи було важко керувати командою? Як вдалося знайти спільну мову?
Було важливо правильно розподіляти роботу, мотивувати людей і підтримувати їх. Завдяки тому, що я працювала разом із ними ще на попередніх посадах, мені було легше вибудувати довіру. Головне – знати, як підходити до кожної людини і підтримувати дружню атмосферу. Моя команда підтримала мене, коли я отримала підвищення, що було дуже важливо.
Які рішення Вам доводиться приймати щодня?
Щодня слід контролювати температуру, рівень вологості, вентиляцію. Потрібно аналізувати споживання кормів, загальний стан птиці, оперативно реагувати на будь-які зміни. Це вимагає швидкого ухвалення рішень і координації роботи команди. Також необхідно слідкувати за технологічними процесами, спілкуватися з колегами та керівництвом для оптимізації роботи.
Як Ви ставитеся до стереотипів про “нежіночі” професії?
У нашій команді немає поділу на “чоловічу” чи “жіночу” роботу. Всі оцінюються за своїми навичками та знаннями. Колеги поважають і підтримують один одного. Головне – професіоналізм, а не стать працівника.
Що Вас мотивує продовжувати працювати та розвиватися?
Я просто люблю свою роботу. Вирощування птиці – це процес, який мене захоплює. Кожен день приносить нові виклики, які цікаво долати. Важливо також бачити результати своєї праці – це мотивує рухатися вперед.
Що б Ви порадили жінкам, які хочуть побудувати кар’єру в агросекторі?
Поставити собі мету, навчатися, не боятися викликів і завжди працювати над собою. Найголовніше – вірити у свої сили та мати підтримку рідних. Будь-яка посада – це можливість навчитися новому, і головне не зупинятися на досягнутому.
Яка роль сім’ї у Вашій кар’єрі?
Підтримка сім’ї дуже важлива. Бувають складні моменти, коли переживаєш за роботу, але вдома чоловік і рідні завжди підтримують, кажуть: “Ти впораєшся!” Це додає сил і мотивації рухатися вперед. Без підтримки сім’ї мені було б набагато складніше.
Марія Джус – яскравий приклад того, що жінки можуть досягати успіху в агросекторі, керувати виробництвом і мотивувати своїх колег. Її історія надихає і доводить: якщо є мета – немає нічого неможливого!
Avesterra Group – це приклад того, як відповідальний бізнес залишається, працює і будує майбутнє в Україні, навіть у найважчі часи.
Avesterra Group рішуче заявляє, що жодним чином не здійснювала і не здійснює підтримки чи фінансування військових формувань РФ. Поширення необґрунтованих звинувачень проти нашої компанії ми розцінюємо як спробу політичного та силового тиску на бізнес у воєнний час.
Ми десятиліттями забезпечували українців якісною курятиною. Час змінюється – і ми змінюємося разом із ним.
У цьому інтерв’ю він розповідає про свій шлях від комбайнера до бригадира відлову, а також ділиться цікавими фактами про функціонування підприємства в різні часи.
Світлана Тивонюк – це не просто працівниця фабрики, це частина її історії. Вона бачила, як змінювалися покоління, як приходили нові технології, як фабрика з комунального підприємства ставала сучасним виробництвом. Вона пам’ятає важкі часи, коли зарплату доводилося чекати місяцями, але й періоди, коли праця на фабриці була гордістю для багатьох.
Як молодій дівчині знайти себе у вузькоспеціалізованій технічній професії? Який вплив має робота лаборанта на якість продукції та життя колективу?
У сучасному світі, де жінки все частіше стають лідерками у традиційно «чоловічих» сферах, історії таких успішних професіоналок надихають. Христина Фейдак — одна з тих, хто впевнено змінює стереотипи. Вона очолила комбікормовий завод Володимир-Волинської птахофабрики, успішно керує ним навіть у складні часи війни та демонструє, що лідерство — це, перш за все, професіоналізм, а не стать.
Бути жінкою на керівній посаді — це виклик, що вимагає не лише професіоналізму, а й емпатії, людяності, гнучкості та витримки. У цій розмові наша героїня, майстер фасувального цеху Володимир-Волинської птахофабрики Ольга Новосад, ділиться своєю історією: від кар’єрного шляху та труднощів роботи в жіночому колективі до секретів успіху.
У цьому інтерв’ю з Тетяною Тупик, фінансовою директоркою агропромислової групи компанії «Володимир-Волинська птахофабрика», обговорили ключові аспекти жіночого лідерства та кар’єрні виклики в агробізнесі. Вона поділилася власним досвідом, розповіла про те, як поєднувати професійну діяльність з особистим життям, а також поділилася думками щодо того, як сучасні жінки можуть подолати бар’єри та досягти успіху в фінансовому секторі агропромисловості.