Війна і бізнес: живемо від місяця до місяця, – Дмитро Добкін
Повномасштабна війна в Україні й завершення так званої гібридної фази стали для бізнесу та промисловості серйозним викликом, з яким, очевидно, не всі впораються. Які ж виклики постали перед Володимир-Волинською птахофабрикою - читайте далі в блозі власника Дмитра Добкіна.
У перші дні, коли більшість українців були шоковані тим, що відбувається, бізнес теж потрапив в ситуацію тотального нерозуміння: як працювати, на що очікувати, наскільки це масштабна загроза. Оговтавшись від першого шоку, спробували проаналізувати ситуацію для себе як підприємства, скласти хоча б мінімальний план дій, щоб впоратися із ситуацією. І все це відбувалося на фоні серйозної кількості критично важливих питань для функціонування птахофабрики.
Першими кроками, щоб промисловість не пішла остаточно на дно через війну, стали рішення, затверджені керівництвом держави. Зокрема, щодо стабілізації курсу валюти. Воно було важливим і для Володимир-Волинської птахофабрики. Хоча наш основний ринок – український, однак ми залежимо від імпорту курчат.
Коли з імпортом для птахофабрики стало відносно зрозуміло, паралельно вирішували питання реалізації продукції на внутрішньому ринку. У перші дні повномасштабної війни ми не могли доставити її у торговельні мережі, пересуватися країною було небезпечно, і рух був практично паралізований. Адже багато українців виїжджали зі східних і центральних областей України. Водночас з’явилася потреба передати вироблену продукцію різним військовим бригадам, сформувати в них запаси. Таким чином ми не перевантажували склади зберігання та суттєво не корегували виробництво.
Це був надскладний період для бізнесу, і ми знаходили позитив лише в тому, що стали надійним тилом в підтримці ЗСУ.
За деякий час наше підприємство побачило перші позитивні зрушення у цьому «польоті донизу». Стабілізувати ситуацію та зупинити просідання допоміг потік людей, які шукали прихисток у західних областях України. Володимир-Волинська птахофабрика розташована на заході країни, й збільшення населення у цьому регіоні дало змогу компенсувати втрати від неможливості доставити продукцію на території, де розпочалися бойові дії, та вийти хоча б на наближений обсяг реалізації м’яса птиці, що був до 24 лютого.
Наступним стабілізаційним моментом для нас стало здешевлення агросировини – зерна, кукурудзи та іншої. Як не парадоксально: хоча держава втрачає через закриті ринки експорту, та в країні накопичилося чимало сировини. Ця тенденція, безумовно, дуже болюча для аграріїв… Для птахофабрики ж та інших виробників, які залежать від такої продукції, – це позитив, адже певний час ми могли не підвищувати ціну на продукцію навіть при тому, що вартість усіх інших сегментів виробництва суттєво зросла.
І ось дзеркальна тенденція: за кордоном через дефіцит української сировини вона досить серйозно подорожчала і, як наслідок, серед іншого зросли ціни на м’ясо. Це дало змогу українському великому підприємству досить швидко наростити експорт, повернувшись на довоєнний рівень. Коли ж найбільший виробник курятини став постачати більше продукції на експорт, це вивільнило внутрішній ринок від перенасичення і дало змогу меншим підприємствам реалізовувати свою продукцію в Україні.
На початку повномасштабної війни наше підприємство, яке, як я згадував, частково залежить від імпорту (закуповує курчат в Європі), зіткнулося з ситуацією, коли наші партнери відмовилися постачати молодняк птиці через ризик ракетних обстрілів на час їхнього перебування в Україні. Вигідне розташування птахофабрики – за декілька кілометрів від кордону з ЄС – допомогло розв’язати цю проблему. Наші водії могли сісти за кермо, забрати курчат з митниці та привезти їх на підприємство, а потім повернути автомобілі постачальникам. А іноземні партнери були спокійні за свій персонал, який не наражався на ризик, перетинаючи кордон України. Інші ж фабрики, розташовані далі від кордону, не мали такої можливості, і їхня ситуація була складнішою.
Ми також розуміємо, що раніше працювали по всій Україні, а тепер на певний період повністю втратили для бізнесу території, охоплені активними воєнними діями. Деякі активи нашої компанії на цих територіях втрачені назавжди: і кошти, і продукція, яка була поставлена до 24 лютого.
Наш бізнес відчув те, що значна частина українців виїхала з країни. Інші, хто залишився, втратили або стали обмеженими у плані роботи, ощадливіше планують покупки – швидше відмовляться від м’ясних продуктів на користь товарів першої необхідності. Це обертається спадом і зниженням купівельної спроможності.
Якщо продовжувати говорити про негативні моменти, ми були змушені заморозити інвестиційну діяльність, адже не можемо взяти кредити для добудови нашого Комплексу переробки. Банки сьогодні практично не кредитують, тим паче під такі великі проєкти. Це серйозний удар для компанії та її майбутнього.
Зараз ми не можемо будувати стратегію на рік, навіть на пів року, як раніше, коли планували на 2-3 роки вперед. Ми живемо від місяця до місяця. Далі немає розуміння ситуації та чого чекати, тому маємо розглядати для себе різні сценарії з точки зору ведення бізнесу.
блок для тексту
Avesterra Group – це приклад того, як відповідальний бізнес залишається, працює і будує майбутнє в Україні, навіть у найважчі часи.
Avesterra Group рішуче заявляє, що жодним чином не здійснювала і не здійснює підтримки чи фінансування військових формувань РФ. Поширення необґрунтованих звинувачень проти нашої компанії ми розцінюємо як спробу політичного та силового тиску на бізнес у воєнний час.
Ми десятиліттями забезпечували українців якісною курятиною. Час змінюється – і ми змінюємося разом із ним.
У цьому інтерв’ю він розповідає про свій шлях від комбайнера до бригадира відлову, а також ділиться цікавими фактами про функціонування підприємства в різні часи.
Світлана Тивонюк – це не просто працівниця фабрики, це частина її історії. Вона бачила, як змінювалися покоління, як приходили нові технології, як фабрика з комунального підприємства ставала сучасним виробництвом. Вона пам’ятає важкі часи, коли зарплату доводилося чекати місяцями, але й періоди, коли праця на фабриці була гордістю для багатьох.
Марія Джус – приклад того, що справжня відданість своїй справі відкриває двері до успіху. Вона розпочала свою кар’єру як птахівник у бригаді Турівка, а сьогодні – зоотехнік Володимир-Волинської птахофабрики та відповідає за дві виробничі ділянки: Ліски та Селиське.
Як молодій дівчині знайти себе у вузькоспеціалізованій технічній професії? Який вплив має робота лаборанта на якість продукції та життя колективу?
У сучасному світі, де жінки все частіше стають лідерками у традиційно «чоловічих» сферах, історії таких успішних професіоналок надихають. Христина Фейдак — одна з тих, хто впевнено змінює стереотипи. Вона очолила комбікормовий завод Володимир-Волинської птахофабрики, успішно керує ним навіть у складні часи війни та демонструє, що лідерство — це, перш за все, професіоналізм, а не стать.
Бути жінкою на керівній посаді — це виклик, що вимагає не лише професіоналізму, а й емпатії, людяності, гнучкості та витримки. У цій розмові наша героїня, майстер фасувального цеху Володимир-Волинської птахофабрики Ольга Новосад, ділиться своєю історією: від кар’єрного шляху та труднощів роботи в жіночому колективі до секретів успіху.