Спецінтерв’ю: “Робота Харківського філіалу на лінії фронту та під постійними обстрілами”

– Розкажи про те, як довго працюєш на ВВП, які посади, в чому полягають твої посадові обов’язки.

У команду Володимир-Волинської птахофабрики прийшов у 2017 році та розпочав кар’єру із посади касира. Пізніше, коли тодішня бухгалтерка представництва йшла в декретну відпустку, запропонували спробувати мене на цій посаді. Тим більше враховуючи, що маю відповідну освіту “Облік та аудит”.

Спочатку на новій посаді було досить складно, доводилося днями й ночами розбиратися в нюансах. Скажу так, що робота касира та бухгалтера кардинально відрізняється, а хотілося виправдати покладені на мене сподівання. Дякую Дмитру Борисовичу (Дмитро Кожин, зараз директор комерційний – ред.), який в той складний момент мене підтримав, сказавши: “Вимикай паніку – вмикай голову. У тебе все вийде, справишся з новими обов’язками”. Мабуть, саме ця підтримка додала впевненості, що все вийде.

ПОДОБАЄТЬСЯ ВИРІШУВАТИ НЕСТАНДАРТНІ СИТУАЦІЇ. А ПІСЛЯ ШИРОКОМАСШТАБНОГО ВТОРГНЕННЯ рф У ХАРКОВІ ЇХ ДУЖЕ БАГАТО, ТОЖ КАЙФУЮЮ ТУТ.

– 24 лютого… Яким був цей день для Харківського філіалу?

Зранку отримав телефонний дзвінок: “Саша війна”. Відразу не повірив.

Мій здоровий глузд не дозволяв повірити, що таке зараз взагалі у 21 столітті можливе.

Чутно було вибухи, але тоді думав “Мало, що могло трапитися”. Тоді, 24 лютого, як зазвичай зібрався на роботу, і коли вийшов на зупинку, то побачив шалену пробку. Зважаючи на те, що живу не надто далеко від офісу, вирушив пішим ходом. На шлях витратив десь 20-25 хвилин.

Прийшов на роботу – у всіх паніка, ніхто не розуміє як діяти. Розпорядження надійшло, щоб далі авто не відпускати до торговельних мереж.

Наше представництво працює із 2 години ночі, тому тоді у цей час й почали приймати автомобілі та завантажувати їх, щоб відправити до торговельних мереж. Однак близько 5-ї години, коли розпочалося широкомасштабне вторгнення (хоча ще не розуміли, що саме діється), прийняли рішення відвантажити автомобілі назад на склад та не відпускати до магазинів.

Тоді це було логічне рішення, адже у Харкові панував хаос: були багатокілометрові затори буквально на всіх  вулицях міста. І якби ми тоді відвезли продукцію, то було б невідомо що робити далі і як машину повернути по цих заторах.

Водій орендованої фури вимагав, щоб його вантажили тарою і відпускали в дорогу, так він хотів якомога скоріше поїхати з Харкова, адже його лякали звуки вибухів. Ми до нього: “Як ти поїдеш, тут затори?”. А він нам: “Знайду як, тільки відпустіть”.

БЕРЕЗЕНЬ ВІДХОДИВ НА РОБОТУ  ПІД ТАКИМИ ВИБУХАМИ ПОРУЧ, ЩО ЗАРАЗ МОЖУ КАЗАТИ – У НАС СПОКІЙНО.

– Чому вирішив не їхати з міста?

Якщо чесно, то якось і не було такої думки поїхати з міста. Навіть якщо зараз колеги пропонують в критичних ситуаціях переїхати та кажуть “Саша їдь на Волинь, робота тобі тут знайдеться” – я не розумію, як можу залишити тут все.

Вже у квітні все змінилося і стало морально легше. Найскладніше було у березні, особливо п’яте березня.

– Що трапилося 5-го березня, чому це був найскладніший для тебе день?

П’яте березня – це найстрашніший день в моєму житті.

Неподалік представництва і мого будинку в Харкові знаходилося танкове училище. Тоді ворожий літак заходив для бомбардування близько 5 разів. Коли цей літак “проходив” над будинком – все тремтіло, будівлю трясло дуже сильно. Тоді ти сидиш в коридорі, не розумієш що відбувається. Це був єдиний день, коли я спав в коридорі, всі інші дні  – в кімнаті.

Психологічно було дуже страшно…

Щоб ви розуміли, коли така техніка проноситься над будинком – дрібні камінці настільки підіймаються в повітря, що вони б’ють по вікнах 2 поверху…  Твій дім трусить і тріскотять вікна, а ти не розумієш достеменно що саме відбувається. Тому моя мама ночувала постійно в коридорі, а я все ж віддавав перевагу спати в кімнаті.

Йти у підвал не варіант. Тоді були перебої з медикаментами, аптеки не працювали. У підвальному приміщенні зростав ризик захворіти, й потім не було б чим лікуватися.
Я дотримуюся тої позиції, що якщо живемо в будинку, то так і живемо.

Як казав друг-військовий – свого “прильоту” (мається на увазі прямого влучання – ред.) все одно не почуєш.

– Як проходили робочі дні в перші дні війни?

На наступний день вирішили, що потрібно все-таки везти продукцію мережами, не тримати її на складі. Робили обдзвони, які магазини працюють, які ні, куди можна відвезти.

Відверто кажучи, у перший тиждень вторгнення панував такий легкий хаос. Ніхто не розумів: хто де є, хто їде з міста, хто залишається. А оскільки я проживаю близько до роботи, то щодня приходив на працю, зранку і до вечора.

До вторгнення наш філіал був одним із тих, який реалізовував чи не найбільше продукції бренду Епікур. Відповідно у нас залишалася саме ця продукція на складі.

НА ПОЧАТКУ МОТИВАЦІЯ БУЛА: “ЯКЩО ПІДДАМСЯ ПАНЦІ, ТО ХТО БУДЕ ГОДУВАТИ ЛЮДЕЙ ТУТ? ВТІКАТИ? СЕНС ВТІКАТИ?

– Чим мотивував себе щодня виходити на роботу, при тому, що Харків постійно інтенсивно обстрілюють?

Потрібно зустрічати ворога на своїй території. Були думки йти на фронт, стати добровольцем. Але тоді розумів, що хтось має таки забезпечувати цих людей провізією, і для себе обрав такий варіант – поки можу, буду допомагати.

В кінці лютого в нас було багато продукції Епікур для мережі “АТБ”, пробували її “врятувати”, але не змогли доставити в мережі, тому вирішили роздати людям.
Далі один з наших акціонерів, який залишався в Харкові, почав привозити багато гуманітарної допомоги для містян, і поки не було поставок, то допомагали розбирати на продуктові пакети та розвозити по місту. Пізніше допомагали аптекам, з ініціативи Марковича (Михайла Добкіна – ред.) розвозили ще й ліки.

Наш склад став на той час опорною базою: до нас привозили гуманітарну допомогу з Європи, ми її фасували й далі розвозили по Харкову.

Тобто я щодня мав справи, було трохи завдань, які мав виконувати. Єдине, що повертаючись додому було трішки страшно (сміється – ред.).

З КОЛЕГАМИ ПО ФІЛІАЛУ ДОМОВИЛИСЯ, ЩО ЯКЩО ПРИПИНЯТЬ ПОСТАВКИ ПРОДУКЦІЇ СЮДИ, ТОДІ ВСІ РАЗОМ ЙДЕМО В ТРО. 

– Були дні відчаю? Як з ними справлявся?

Таких днів не було. Розумієте, тут мотивація була. У квітні в мене був настрій і рішучість йти в територіальну оборону, але тоді люди почали приходити на роботу. Тоді хлопці, враховуючи, що я виконував роботу бухгалтера, касира та обліковця, кажуть: “Куди ти? Ти розумієш, що зараз даєш нам роботу? Тобто наші сім’ї матимуть бюджет, щоб прогодуватися. Про нас подумай”.

Тож з колегами з філіалу домовилися, що якщо припиняться поставки на Харківський філіал, тоді всі разом підемо до ТрО. Саме це мене зупинило, зараз інша ситуація, всі працюють – менеджери, директор тощо. А у квітні такого ще не було, нас тут в кінці березня було всього троє: я один з офісу і ще два вантажники.

– На скільки тоді необхідно було продовжувати працювати в Харкові та ризикувати життям?

Харків зараз намагається відновлювати обсяги продукції, яку реалізовуємо. Люди поступово повертаються, стали більш стресостійкими й не так панічно реагують на повітряні тривоги та обстріли.

Коли на початку люди масово виїжджали з Харкова, то зараз “А прильоти, ну то далеко”.

Хоч ми наразі не так багато реалізовуємо продукції, але весь цей час ці обсяги дуже потрібні. Треба розуміти, що через обстріли та ж сама мережа “Клас” втратила один магазин, далі Салтівський М’ясокомбінат, з яким працювали.

ПООБІЦЯВ СОБІ, ЩО ПОЇДУ ПІСЛЯ ПЕРЕМОГИ ДЕСЬ НА ТИЖДЕНЬ ВІДПОЧИТИ 

– Харків і зараз під постійним ворожим вогнем, не з’являються думки переїхати в інше місто України?

Чесно, втомлюєшся. І звичайно колеги з птахофабрики у Володимирі кличуть на підприємство працювати. Я вже пообіцяв собі, що поїду після перемоги хоча б на тиждень відпочити. Відверто, боюся залишити все тут, і щоб у мою відсутність нічого екстреного не трапилося. Бо не зможу допомогти та підтримати колег тут в Харкові.

Перебуваючи на місці простіше зорієнтуватися і легше вирішити що робити. У телефонному режимі важко спробувати оцінити ситуацію і щось радити.

Бувало страшно, бувало гучно… Тепер, коли прилітає, вже по звуку розуміємо на якій це відстані від філіалу. І якщо це не ближче 5 кілометрів до нас, то працюємо спокійно далі.

Тож філіал у Харкові працював, працює і буде працювати до Перемоги України й після!